Громадськість міста святкує чергову перемогу. 14 липня 2016 року Ужгородська міська влада затвердила положення про громадський бюджет з обсягом не меншим за 3,5 млн. грн. щорічно.
Громадський бюджет або бюджет участі – спосіб визначення видатків частини міського бюджету м. Ужгорода з допомогою прямого волевиявлення ужгородців.
Про те, як власне громадський бюджет з`явився на Закарпатті, чий вивчався і запозичувався досвід та про цікаві деталі перебігу кампанії – Громадський Простір поспілкувався з Миколою Яцковим, регіональним координатором Інституту Республіка.
У чому особливість громадського бюджету – саме для Ужгорода?
Наш громадський бюджет не є унікальним, радше ми запозичили технологію включення громадян до прийняття рішень з витрачання частини місцевого бюджету. Особливості будь-якого документу криються в деталях.
До прикладу, брати участь у голосуванні та поданні проектів може хто завгодно… навіть австралієць, якщо підтвердить свій зв’язок із Ужгородом (народження, нерухомість, праця тощо) через електронний сервіс або через ЦНАП. Кожен виборець матиме право підтримати одночасно три ініціативи. Максимальний проект може бути до 300 тисяч грн, а мінімальний не нижче 10 тис. грн. У нас не потрібно буде збирати підписи на підтримку проектної заявки. Самі проекти потрапляють на сайт за мовчазною згодою, а якщо є зауваження до проекту у фахівців, то тільки в цьому випадку відбувається попередній арбітраж у експертній комісії. Експертна комісія утворюється міським головою у складі не менше 30% представників громадськості та не менше 30% депутатів міської ради.
Для того щоб отримати фінансування фіналісти повинні набрати не менше 25 голосів для малих проектів та 50 голосів для великих. І найголовніше, відсутні будь-які обмеження за тематикою проектів. Люди не будуть отримувати безпосередньо коштів, всі проекти втілюватимуть у життя розпорядники бюджетних коштів.
Коли Ви вперше почули про громадський бюджет?
Це сталось у Словаччині. У серпні 2015 року брав участь у ознайомчому візиті до громадських організацій та ініціатив цієї країни на запрошення Національного демократичного інституту міжнародних відносин (NDI). Там, вперше почув проучасть громадян у визначенні бюджетних видатків. Це нова практика також й для словацького самоврядування.
Хто більш активний, той і отримує бенефіт
Частину видатків бюджету розвитку громади дають на розсуд людей. Куди люди скажуть, так і буде його витрачено місцевими урядовцями. До прикладу, у Банській-Бистриці у 2015 році виділили 20 тисяч євро з 400 млн. бюджету для цих цілей. У словаків механіка досить проста і цікава для вивчення. Люди приходять на збори, визначають верхню планку бюджетної категорії і вирішують куди мають піти ці кошти. Оригінальний метод підрахунку голосування передбачає, що кожен учасник зборів має «плюс 4» голоси та одночасно «мінус 2» голоси. У тому ж році було профінансовано 4 проекти, які ні за яких обставин не фінансувались би місцевою владою. Хто більш активний, той і отримує бенефіт. Все по-чесному.
Єдиний мінус словацької практики – розрахунок на малі міста. Перед нами стояла задача адаптувати механіку для міста з дорослим населення у 90 тисяч мешканців. Й так, щоб кожен міг бути включеним до процесу прийняття рішень з урахуванням агломерації міста та пов’язаних з ним людей.
І як Вам в Ужгороді вдалося запустити громадський бюджет, адже побутує думка, що депутати не охоче діляться з громадянами своєю владою та фінансами?
Під час місцевих виборів, десь у середині жовтня 2015 року, в рамках кампанії «Задай курс владі!» ужгородці розпочали діалог з кандидатами у мери, кандидатами у депутати та з керівниками осередків політичних партій у м. Ужгород. Консультувались про прийняття за основу розроблених громадою 18 завдань як курсу, за яким варто рухатись в наступні 2 роки каденції новообраної міської ради.
Не менше 10% бюджету розвитку міста скеровується на потреби громадського бюджету
Одним із завдань від громади було формуваннябюджету участі у розмірі від 3 до 10% від міського бюджету та прозорість використання бюджетних коштів з 2016 року. Нам імпонує, що усі підписанти меморандуму, а власне міський голова та депутатський корпус, виконали взяті на себе політичні зобов’язання в цій частині та навіть перевищили очікування. У положенні зафіксовано норму, за якою не менше 10% бюджету розвитку міста скеровується на потреби громадського бюджету.
Проте не все так просто було на етапі підготовки пропозиції. Існувало кілька концепцій змістовного наповнення механізму громадського бюджету. Зокрема,певний поштовх здійснили колеги з Черкас, які вперше в Україні запровадили практику залучення громадян до розподілу місцевого бюджету, та презентували свій досвід у нас. Потім, ми скурпульозно вивчали досвід Полтави, Івано-Франківська та Чернігова.
Зрештою, зупинились на доробку львів’ян, підготовленого за участі експертів УНЦПД. Сподобалась юридична техніка, доступність мови для звичайних людей. Дещо удосконаливши механіку, підготували власний проект рішення, який внесли на розгляд сесії міської ради група депутатів – Микола Сюсько, Олександр Ігнат, Юрій Станко та Віктор Щадей. Відзначимо, що над документом працювали спільно громадськість і депутати, власне ця формула взаємин дала успіх цій ініціативі.
Децентралізація влади відбувається не тільки з Києва до громад, але й від місцевої влади до людей.
А чи бояться депутати ділитись повноваженнями та фінансами? Це помилковий стереотип. Децентралізація влади відбувається не тільки з Києва до громад, але й від місцевої влади до людей. Ті ж самі ОСББ чи ОСН є гарними прикладами, коли влада віддає повноваження і ресурси тим, хто може краще ними розпорядитись на місці. Потрібна лишень відповідальність, компетентність та конструктивний діалог.
Так само й у громадському бюджеті. У результаті фінансової децентралізації міста отримали додаткові надходження, якими вільно розпоряджаються без вказівки “зверху”. А міста в свою чергу можуть делегувати частину своєї відповідальності звичайним громадянам. Хто краще за нас знає, що потрібно біля будинку, у нашому сквері чи у нашому дитячому садочку?
Джерело – http://www.prostir.ua/
