Сьогодні і фахівці, і політики, і пересічні українці обговорюють куди країні рухатись і як ефективно реалізовувати державну політику. Ми спробували розібратись, що таке державна політика і яку роль у ній мають громадські організації. Про це ГУРТу розповідав політичний аналітик, медійний активіст, автор посібників та навчально-тренінгових курсів з аналізу державної політики та адвокатування, менеджер багатьох досліджень у сфері комунікації – Роман Кобець.
ГУРТ: Що Ви вкладаєте у поняття «державна політика», і на які аспекти державної політики Україні потрібно звернути увагу в першу чергу?
– Державна політика – це узагальнююче поняття. Це кроки, які роблять органи влади, використовуючи свої повноваження, за допомогою матеріальних, адміністративних ресурсів з метою вирішення суспільної проблеми. Мова йде про транспортну, освітянську, молодіжну політику тощо. Державна політика стосується і діяльності органів влади, і місцевого самоврядування, і органів регіонального правління.
В Україні є багато недоліків у цій сфері. Проте потрібно зробити розмежування між тим, чого в сфері державної політики не вистачає державі, а чого — українському суспільстві.
Щодо держави, то основними проблемами є: невміння розробляти і реалізовувати державну політику, нечітке формулювання цілей, відсутність розуміння ролі балансування та управління ризиками.
Розробка та реалізація державної політики – завдання міністерств. До їх компетенції входить питання визначення цілей, інструментів, оцінка різних варіантів, розробка планів реалізації обраного варіанту, оцінка результативності, коригування політики, видозмінення, трансформування тощо. На жаль, наші міністерства роблять що завгодно, тільки не це. Формально вони пишуть програми, але ці напрацювання не витримують жодної критики з точки зору здорового глузду.
Нечітке формулювання цілей – ще одна проблема. Пишуть – «посприяти», «покращити», «посилити», «вдосконалити». Цей перелік гарних слів не можна вважати прийнятним для визначення цілей. Потрібно більше конкретики. До прикладу, ціль: «забезпечити 286 родин у Львові, віком до 28 років, із двома дітьми, квартирами з первинного ринку, метражем 30 квадратних метрів».
Крім того, у нас при визначенні цілей політики фактично не приділяється увага балансуванню. Будь-які рішення державної політики охоплюють велике коло гравців. Візьмемо до прикладу, те ж будівництво первинного житла для молодих сімей у Львові. Хтось підрядник, хтось планує цю роботу – інженерна архітектурна кампанія, на чиїсь території це буде, а отже, залучений депутатський округ, інженерні служби міста, провайдери мобільного зв’язку і так далі. Бачимо, що задіяна велика кількість інтересів. Успішна політика – та, яка балансує між різними учасниками процесу, приймає рішення, яке влаштовує всіх. Не може одна частина суспільства вигравати за рахунок іншої.
Наступна проблема – відсутність розуміння ризиків впровадження державної політики на стадії її розробки. Немає адекватного розрахунку ресурсів, які необхідні. Не визначається оцінка результативності, ефективності.
Є такий тип мислення, який називається «аналіз державної політики». Він дуже поширений у країнах розвиненої демократії. А у нас побутує переконання, що хороше рішення залежать від «правильних» людей на посаді. Українці думають, що треба людину з хорошим досвідом, патріотичною позицією, глибокоморальну і тоді вона прийматиме гарні рішення. Це сталінське гасло – «кадри вирішують все». Всі думають за люстрацію, за кадрове оновлення і чекають чарівників, які прийдуть з новим законом, новими ідеями і все поміняють. Замість того, щоб сформувати культуру процедур, інструменти аналізу і прийняття тих чи інших рішень, у нас сподіваються на якихось романтичних героїв, які прийдуть і подадуть на блюдечку нову якість, нові смисли у нашому житті.
Щодо суспільства, то не вистачає культури обговорення державної політики, її адекватності, наскільки вона відповідає проблемам, її результативності.
ГУРТ: Якою, на Вашу думку, має бути роль громадських організацій у розробці і реалізації державної політики?
– Громадські організації мають робити те, що їм передбачено природою. Головна їх мета – захищати, відстоювати інтереси своїх членів. У громадську організацію йдуть не для того, щоб організувати своє дозвілля чи розважитись, а спробувати вирішити якусь проблему. Та якщо ми почнемо вдумуватись у поняття «захищати і обстоювати», то це означатиме впливати на рішення органів влади. У будь-якому випадку це передбачає взаємодію з органами влади і схиляння її до прийняття рішень, які вигідні конкретній організації. Це те, що на Заході називають «адвокація».
ГУРТ: У одній із своїх доповідей Ви зазначали, що лише 4% організацій громадянського суспільства визначають «ефективне управління країною» як пріоритет у своїй діяльності. Чому такий результат та як змінити це?
– Перша причина – психологічна: небажання мати справу з органами влади. Рівень недовіри надзвичайно високий. Навіть після Майдану в українському суспільстві переважає погляд, що владу треба контролювати. Державу підозрюють у тому, що вона буде порушувати права людини, ухвалювати корумповані рішення. Громадські організації переконані, що їх завдання – захистити загальносуспільний інтерес від влади. Така конфронтаційна логіка – «влада зло, а нам треба її мінімізувати», – призводить до того, що ніхто серйозно не думає, як можна впливати на це зло, як приймати спільні рішення.
Друга причина: брак знань у громадських організацій щодо формулювання пропозицій змісту політики, її аналізу. Є велика інтелектуальна прірва між тим, щоб транслювати своє невдоволення і перевести це в конкретні пропозиції.
Аналіз політики це відповідь на три питання – що треба зробити, чому робити це, а не інше, та як це зробити. Більшість громадських організацій обмежуються лише запитанням: «що?» і висувають органам влади набір побажань – “треба зробити це і це”. Це демонстрація позиції, а не усвідомлений підхід. Тому громадським організаціям потрібно вивчати, які рішення органи державної влади ухвалюють, які обґрунтування для цього потрібні, як організовані органи влади, які типи рішень вони приймають.
Третя причина – процедурна неготовність органів влади враховувати думку громадськості. Інструменти, які влада відкриває для громадянського суспільства, є радше декларативні і ні чого конкретного не означають.
Проілюструю. У Британії в кінці 40х років – початку 50х років 20 століття вирішували побутове питання – який тип мотузок використовувати у морських портах. Вони зібрали всіх, кого може стосуватись це питання. Це була і адміністрація портів, і власники суден, і профспілки, і виробники мотузок, і банки, які надавали кредити, і виробники рукавиць, які використовують працівники, і виробники металевих гачків, і лікарі, і травматологи, які вивчають типи побутових травм, і матеріалознавці. Півтора роки тривали консультації, але за цей час був вироблений єдиний стандарт до якого були готові всі. 50 років існування цієї норми – жодного незадоволеного. Це приклад хорошої політики, яка чує і збалансовує всіх. Вона виключає можливість найменш конфліктного рішення і максимально готує всіх до того, які зміни мають відбуватись. Як правило в Україні, балансування інтересів, перетворюється на корумповану процедуру.
Що робити? Вважаю, що потрібно міняти процедуру діяльності органів влади, треба піднімати інституції громадянського суспільства і формувати пропозиції для політики, а також, звісно, треба «best practices». Тобто, необхідно поширювати хороший досвід, щоб люди відчували, що це реально і не треба боятись: з органами влади можна і треба працювати.
ГУРТ: Ваші поради: як організувати ефективну адвокаційну кампанію?
– Найпростіше – знайти того, від кого все залежить і з ними домовитись.
Насправді, адвокаційна діяльність – це природа громадської організації. Так є організації, які забезпечують соціальні послуги, вони створюються очевидно не для того, щоб впливати на органи влади. Але навіть догляд і соціальні проблеми потребують державної політики. Благодійність, приміром, також обкладається податком, або для кожної громадської організації необхідне ліцензування своєї діяльності. Це все передбачає співпрацю з владою.
Важливо зрозуміти, що адвокація – вплив на зміст рішень органів влади, а не привернення уваги. У нас поширена думка: «Якщо всі говоритимуть про проблему, її буде вирішено». Проте в Україні це не працює. Щоб рішення було прийняте, необхідно підготувати та знайти аргументи, обґрунтувати позицію, донести думку до органу влади, організувати переговорний процес із потрібними людьми на певних етапах його розробки узгодження, проконтролювати, здійснити вплив через певні заходи. Це перелік непростих завдань, які потребують серйозного етапу планування і узгодження. Це не креативні пропіарені фішки, які можна запустити і які все вирішать.
ГУРТ: На Вашу думку, яким буде найближчий час для українських громадських організацій? На що їм зараз треба зосередити свою увагу та спрямувати діяльність?
– Українські громадські організації, як і вся Україна, будуть переживати складні часи. Без сумніву, у нас назріває гуманітарна катастрофа в державі. Сьогодні громадська активність розгортається у сфері філантропії. Діяльність спрямована на підтримку людей, які втратили рідних, майно, умови існування. Є і будуть створюватись волонтерські ініціативи для допомоги біженцям, людям, які пов’язані з АТО.
Після закінчення війни, з’явиться великий виклик для громадянського суспільства – робота з соціальними та психологічними наслідками. Чи зможуть організації, наприклад, скоординувати свої зусилля з соціальними службами держави та виробити більш-менш ефективні механізми для вирішення проблем?
З іншої сторони, після Майдану проявилось кілька тенденцій, які будуть змінювати громадянське суспільство. В першу чергу – це великий сплеск громадської активності, яка пробудила Україну із стану фрустрації, від заціпеніння, яке тривало останні роки, а потім різко перейшло у фазу гіперактивності.
Виникає все більше і більше нових неформальних структур, які не вписуються в інституційні рамки організацій. Згадаймо, скільки на Майдані було громадських ініціатив: від Автомайдану до Майдану закордонних справ. Навіть недавно у фейсбуці побачив Аквамайдан. Вони продовжують своє існування, багато з них працюють вже у вигляді якихось проектів, деякі з них інституалізуються, реєструються і перетворюють в громадські організації, в нашому звичному розумінні. Тому, я думаю буде зміна ландшафту, як називають експерти – NGO landscape. Якісь організації, відомі в минулому, відійдуть на задній план, а нові прийдуть. З одного боку – це добре, бо вони не заангажовані стереотипами попередньої громадянської активності, яка не зробила громадський сектор успішним в Україні, бо як знаємо, рівень довіри до громадських організацій дуже низький. З іншого боку у них, звісно, брак знань і вмінь, але багато енергії, ентузіазму, бажань. Треба виділити нові підходи, нову парадигму діяльності для тих, які мотивовані і готові вчитись.
Крім того, відбуватимуться зміни в інститутах органів влади: конституційні, а також пов’язані з реорганізацією органів влади, новими повноваженнями, процедурами. Водночас це гарна нагода «вбудувати» громадські організації в процес розробки та реалізації державної політики.
Та тут є великий ризик, якщо громадські організації звернуть свою увагу лише на люстрацію і спробу контролювати корупційність чиновників. Завдання перед ними набагато серйозніші і масштабніші.
Спілкувалась: Ярина Почтаренко
Редагувала: Марія Чубата
А як вважаєте Ви?
Чи справляться громадські організації з завданнями, які стоять зараз перед ними? Чи зможуть ефективно впливати на рішення влади і приймати участь у їх розробці?
Висловлюйте свої думки у коментарях!
Контакти
- Ресурсний центр ГУРТ
- (044) 296 1052
- info@gurt.org.ua
